ГО «Кластер промислових та крафтових виробників України»

ГО «Кластер промислових та крафтових виробників України»

ГО «Кластер промислових та крафтових виробників України» — отримали нагороду «За видатну благодійну діяльність» від Ukrainian Business Award!

Ось що вони вже зробили, для допомоги ЗСУ:


По-перше, ми зібрали понад 120 000 грн., на які придбали 2 автівки для Сил ТрО та сплатили доставку понад 2 тон грузу, які передавались ТЛК.
По-друге, прийняли та роздали більш ніж 20 тон гуманітарної допомоги, які нам надавали наші благодійники. Якщо детально:

  • Силам ЗСУ та ТрО передали на загальну вартість більше 3,5 млн грн.:
  • амуніції — більше 2 000 одиниць
  • продуктів харчування — більше 3 000 одиниць
  • засобів гігієни — близько 1 000 одиниць
  • ліки — більше 5 000 одиниць
  • Цивільному населенню та ВПО на загальну вартість більше 1,8 млн грн.:
  • продуктових наборів — більше 2 500 одиниць
  • засобів гігієни — близько 1 000 одиниць
  • ліки — б

UBA, спитала у пані Наталі, як саме її громадська організація прийшла до волонтерської діяльності і ось її історія, якої кров стине в жилах:

Один лютневий четвер назавжди змінив життя кожного українця. Російська агресія зруйнувала плани, долі і життя. В Україні немає людини, яка б не змінилася з 24 лютого. 

Жителям Мелітополя довелося особливо несолодко. Військових дій у місті немає, але й життя теж немає. Саме жителі Мелітополя, перебуваючи щодня в тилу ворога, або виїхавши з міста, підтверджують, що перемогти націю, чия воля до перемоги стоїть в першу чергу, на будь-якому фронті. Коли є мета, немає перешкод,  щоб бути корисним не тільки своїй родині, а й тисячам знедолених земляків навіть перебуваючи в евакуації.

Наталя, не вірила в припущення, що путін нападе на Україну. Кінець зими — початок весни на підприємстві, яке очолює Наталя, завжди спекотна пора. Під час підготовки до посіву не до перегляду новин.

24 лютого Наталя з сім’єю, як і всі жителі Мелітополя , прокинулися не від будильника, а від гучних вибухів. Відразу стало зрозуміло, що почалася війна.

Окупація стискає людину до стану загнаного тварини

Коли в місті почалися абсолютно дикі рухи російської техніки, почався повний хаос, відключили воду і електрику, закрили практично всі магазини і аптеки, а потім прокотилася хвиля мародерства.

Переживши перший потрясіння від побаченого в місцевих ЗМІ і почувши від очевидців, відправившись на наступний день в спробу купити ліки нужденним сусідам і друзям, Наталя відвідала одну з аптек міста, яка хоч і страждала від мародерів, але все ж мала досить великий запас медикаментів, в тому числі життєво необхідних для мелітопольців. Однак, на її подив і жаль, керівник цієї аптеки відмовився працювати, стверджуючи, що розлючений натовп не дозволить фармацевтам працювати в нормальних умовах. Проте , вмовивши керівника приступити до роботи, Наталя з чоловіком стали добровільно охороняти цю аптеку, щоб зберегти ліки для тих, хто їх дійсно потребує, і організувати потік людей. Але життя під окупацією нестерпне. Це справжнє болото, кожен день в окупації схожий на попередній, і ця безвихідь викликає звикання.

У квітні сім’я Наталії вирішила евакуюватися. Спогади про «дорогу життя» у всіх однакові — ті, хто йде, знаходяться в повній невідомості і стресі, адже абсолютно незрозуміло, чого чекати від ворога:

— На десяти блокпостах були російські солдати, які більше нагадували бездомних людей або наркоманів. На кожному посту нас зупиняли, виганяли з машини, перевіряли транспорт, особисті речі, телефони. Не всім дозволили пройти. Навіть через майже два місяці після евакуації ми згадуємо ту дорогу з тремтінням.

Але одразу, як тільки її сім’я приїхала до пункту реєстрації переселенців, Наталю накрило жахливе усвідомлення дійсності: виїхавши з рідного міста, вона відчула відчай, прийшло розуміння, що настали нові реалії Життя в Україні.

На щастя, сім’ю в перший же день прихистили знайомі друзів з Мелітополя. На знак подяки Наталя запитала, чим вона може бути корисною, так як не хотіла залишати країну. Життя в рідній країні прищеплювала їй внутрішній спокій.

Так народилася ідея відкрити склади та зібрати гуманітарну допомогу для евакуйованих, мешканців тимчасово окупованих територій та людей, які з тих чи інших причин перебувають у зоні бойових дій. Незабаром на базі громадської організації з’явився благодійний фонд «Кластер промислових і ремісничих виробників України»:

«Все почалося з невеликих посилок, надісланих нашими друзями та знайомими, потім, завдяки сарафанному радіо та статусу благодійного фонду, обсяги почали збільшуватися. Дуже скоро ми щодня отримували і сортували до кількох тонн вантажу з гуманітарною допомогою на складах. Пізніше ми знайшли варіант, як передати гуманітарну допомогу Мелітополю за допомогою наших друзів і знайомих», – розповідає Наталія.